Хата Т.Г. Шевченко на Прiорцi у Києвi

-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-

***
Дуб Тараса на Прiорцi.

Сади згорнувши нiжно-галасливi,
Прiорка пагорбом з долини пiднялась
Дивитись на Днiпро та й гори сивi,
З яких країна давньоруська почалась.

Цей краєвид йому був серцю милий,
Як хата, де попiд горою гостював;
Тепер тут на околицi, щасливий,
Вiн бiля дуба вiршував та малював.

Подалi вiд чинiв та наговорiв,
Вiд нетрiв хитросплетених змагань,
Вiн тут в гаю уривки з власних творiв
Повiдав дубу без гiрких зiтхань.

Той дуб мав стовбур гордий та потужний,
Що прагне як народ великої мети;
I ще молодшi два тяглись iз дуба пружно –
Немов двох генiїв Тарасових брати.

Тепер цi стовбури канатом перевитi,
З любов'ю хтось їх хоче зберегти...
Якби-то за життя шляхи митця побитi
Змогла би доля хоч брукiвкою вдягти.

Та, може, i того було б не треба:
Вiн цiнувати вмiв усе життя
Натхнення мить, що послане iз неба,
З промiнням сонця радiсне злиття.

Тепер цей дуб малює витинанки,
Та пензлi крони змочує в блакить;
Таємнi символи розквiтчують свiтанки,
I з неба щось натхненне там звучить.

Сiдає птахом генiй, як на ноту,
На вiття – i послання загули,
I символи вдяглися в позолоту
Та в обриси, що гiлочки сплели.

Послання тi в промiннях звитi в струми,
Що з вiтром легко в небо пiднялись,
Спадають та складаються у думи
Навколо постатi, що тут була колись.

-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-||-